Das Leben ist wie ein verwundeter Vogel der langsam von Himmel fallt

Сніг та біль сплелися в єдиний жах, в вічному холоді замучені, мертві в пустих очах майбутнього нам недано побачити щось окрім суму, що буде з нами день-у-день, наче тінь.. наче шум, що заглушае всі крики відчаю довкола. наче тиша.. що у моїй душі.. Я хочу відчути якою буде зима, коли моє тіло забере до себе земля я хочу почути як вітер шумить коли тиша навіки прийде до мене я хочу закричати від болю ... від болю.. коли апатія стане моїм єством. Snow and pain have intertwined into sole horror, in the eternal cold, tormented, dead. In the empty eyes of future we will not see anything but sorrow, that will stay with us day-by-day like a shadow.. Like the noise muffling the cries of despair all around. Like a silence.. that is in my soul.. I want to sense how the winter will feel, when the ground will take my body. I want to hear the sound of the wind, when the silence will come to me forever. I want to cry out of pain.. out of pain.. When the apathy will become my essence.